Секретариат Совета Европы

Секретариат обслуживает политические органы СЕ и осуществляет ряд других функций в интересах Организации. В структуре Секретариата выделяются подразделения, обслуживающие основные органы (ПАСЕ, КМСЕ, ЕСПЧ, Конгресс), административно-координационные (Генеральный политический директорат, Директорат стратегического планирования, бюджетные, кадровые и т. п. службы) и тематические подразделения (Генеральный директорат по правам человека и правовым вопросам, Генеральный директорат по социальной сплоченности, Генеральный директорат по культуре, образованию, молодёжи и спорту). Секретариат Комитета министров состоит из 26 сотрудников. Его возглавляет Секретарь Комитета министров, ранг которого соответствует Генеральному директору. Секретариат обслуживает встречи на уровне министров и заседания постоянных представителей.

44. Поняття та джерела міжнародного екологічного права.

Міжнародне екологічне право - галузь міжнародного права Секретариат Совета Европы, принципи і норми якої регулюють відносини між його суб'єктами в сфері охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів. Правове регулювання міжнародного екологічного права спрямоване на обмеження шкідливого антропогенного впливу на навколишнє середовище, забезпечення стійкого розвитку людства шляхом встановлення раціонального використання природних ресурсів, а також охорону та збереження унікальних природних, історичних та інших пам'яток, створених людиною (заповідників, резервацій та ін.).

Природні об'єкти, які входять у сферу регулювання міжнародного екологічного права, як правило,знаходяться поза межами юрисдикції окремих держав. На думку В.Г. Буткевича, до таких об'єктів можна віднести: об'єкти універсального, спільного користування - Світовий океан, відкрите Секретариат Совета Европы море і морське дно за межами континентального шельфу, Антарктику, космічний простір, Місяць та інші небесні тіла тощо; багатонаціональні об'єкти (водні ресурси, мігруючі види тварин та птахів тощо); взаємні об'єкти - такі об'єкти, що спільно належать сусіднім державам (міжнародні річки, певні види флори і фауни та ін.).

В общем процессе формирования МПОС принимает участие широкий круг организаций. Центральное положение занимает ООН и ее специализированные учреждения. В своей области занимаются разработкой правил защиты окружающей среды ЮНИДО, ЮНЕСКО, МАГАТЭ, ВОЗ, ФАО. Существенна роль и региональных органов ООН. Немалая роль принадлежит региональным организациям. Все они уделяют внимание окружающей среде. Защита Секретариат Совета Европы окружающей среды является одной из главных целей ОБСЕ.

Важливими джерелами міжнародного екологічного права є багатосторонні міжнародні договори, спрямовані на охорону певних видів навколишнього середовища або на обмеження певної діяльності, що впливає на навколишнє середовище. Держави також пов'язують себе двосторонніми угодами про співпрацю в області охорони навколишнього середовища, в яких визначаються різні напрямки і форми співробітництва та передбачається створення координаційних органів. Двосторонні угоди також регулюють використання транскордонних водних об'єктів, охорону окремих видів тварин, створення транскордонних заповідників та ін.



У міжнародному екологічному праві досить велике значення мають норми «м'якого права» (договори загального характеру, рамочні конвенції,резолюції Секретариат Совета Европы міжнародних організацій). Найважливішими серед них є:

· Стокгольмська декларація з навколишнього середовища 1972 р. (прийнята на Конференції ООН з проблем навколишнього середовища людини в 1972 р.);

· Всесвітня хартія природи (ухвалена Генеральною Асамблеєю в 1982 р.);

· Порядок денний на XXI століття (прийнята Кон-ференцією ООН з навколишнього середовища та розвитку в 1992 р.);

· Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (прийнята Конференцією ООН з навколишнього середовища та розвитку в 1992 р.);

· Йоганнесбурзька декларація по сталий розвиток (прийнята в ході Всесвітньої зустрічі на вищому рівні зі сталого розвитку у 2002 р.) тощо.

· Конвенция ОБСЕ о трансграничном загрязнении воздуха на большом расстоянии

· Рамочная Конвенция ООН об изменении климата

· Венская Конвенция об охране Секретариат Совета Европы озонового слоя 1985 г.

Важливе місце серед джерел галузі належить звичаям. Одною з норм звичаєвого права є правило, згідно з яким держави при використанні національних природних ресурсів не повинні завдавати шкоди території і законним інтересам інших держав. Статус звичаєвих норм також можуть набувати правила, що містяться у резолюціях міжнародних організацій та конференцій.

Норми, що відносяться до міжнародного екологічного права, містяться також в інших галузях міжнародного права, наприклад, міжнародному праві прав людини, морському, космічному, гуманітарному, економічному праві на ін.

45. Миротворчі операції ООН. Порядок їх проведення.

Важным инструментом поддержания мира становятся миротворческие операции ООН. Их деятельность регулируется принятой на основе Устава Секретариат Совета Европы ООН серией резолюций Генеральной Ассамблеи, которая регулярно рассматривает вопрос о миротворческих операциях. Необходимость такого рода регулирования определяется двумя моментами.

Во-первых, миротворческие операции приобрели значительный размах.

Во-вторых, они прямо не предусмотрены Уставом ООН, а вытекают из его общих целей и принципов.

Под миротворчеством понимается применение многонациональных сил под командованием ООН для ограничения и урегулирования конфликтов между странами. Миротворческие операции выполняют роль нейтральной третьей стороны для установления и сохранения режима прекращения огня и создания буферной зоны между воюющими сторонами. Кроме того, они оказывают помощь в проведении выборов и в обезвреживании смертоносных наземных мин.

Существуют два вида миротворческих Секретариат Совета Европы операций: миссии наблюдателей и операции с участием миротворческих сил. Наблюдатели безоружны, а военнослужащие миротворческих сил ООН вооружены легким вооружением, которое они могут применять исключительно в целях самообороны. Миротворцев ООН легко узнать по эмблеме ООН и голубым беретам, которые они носят, находясь на службе. Голубые каски, ставшие символом миротворцев ООН, надеваются во время любых операций, когда существует опасность. Миротворцы носят свою национальную форму. Правительства, предоставляющие войска, сохраняют полный контроль за своими воинскими контингентами, несущими службу под флагом ООН.

Совет Безопасности вправе применять вооруженные силы для осуществления своих решений об устранении угрозы миру или любого его нарушения. Речь идет о военном принуждении. Оно может Секретариат Совета Европы выражаться в участии в сражениях, в силовом разделении воюющих сторон и т.п. Соответствующим положениям Устава ООН принадлежит важная превентивная роль. Однако на практике они не применялись. Юридически к ним нельзя отнести и в принципе поддержанные ООН операции США и их союзников против Ирака (1990 - 1991 гг.).

В отличие от этого миротворчество означает операции вооруженных сил без применения оружия, за исключением случаев самообороны, осуществляемые с согласия основных воюющих сторон и предназначенные для наблюдения за соблюдением соглашения о перемирии. Цель - поддержка дипломатических усилий во имя достижения политического урегулирования спора.

Миротворческие силы ООН характеризуются следующими чертами:

• их персонал предоставляется и оснащается Секретариат Совета Европы государствами-членами;

• миротворческие силы применяются по решению Совета Безопасности и в рамках этого решения;

• миротворческие силы действуют под флагом ООН;

• миротворческие силы используются при наличии желания сторон в конфликте его прекратить;

• миротворческие силы подчиняются Генеральному секретарю ООН.

Миротворческие силы были применены уже в 1948 г. По решению Совета Безопасности на разные участки границы еврейского государства были направлены группы наблюдателей для контроля за перемирием, предписанным решением Совета Безопасности. Эти группы в количестве 217 военных наблюдателей действуют и поныне.

Как правило, Совет Безопасности ООН учреждает миссии по поддержанию мира и определяет параметры их деятельности. Это достигается путем предоставления миссиям мандата — описания стоящих перед ними Секретариат Совета Европы задач. Чтобы учредить новую миссию по поддержанию мира или изменить мандат или численность личного состава любой существующей миссии, за соответствующее предложение должны проголосовать девять из 15 государств — членов Совета Безопасности.

Тем не менее, если любой из пяти постоянных членов — Китай, Российская Федерация, Соединенное Королевство, Соединенные Штаты или Франция — проголосует против такого предложения, оно не принимается.

Департамент операций по поддержанию мира руководит и управляет миссиями от имени Генерального секретаря, который отчитывается об их деятельности перед Советом Безопасности. Большинство миссий возглавляют специальные представители Генерального секретаря. ДОПМ помогает Генеральному секретарю формулировать правила и процедуры деятельности по поддержанию мира, вынося рекомендации в отношении учреждения новых Секретариат Совета Европы миссий и управляя существующими миссиями. Кроме того, Департамент поддерживает ряд политических миссий, таких, как Миссия ООН по содействию Афганистану, Отделение ООН в Тиморе-Лешти и Объединенное представительство ООН в Сьерра-Леоне.

Старшие военные офицеры, штабные офицеры и военные наблюдатели, служащие в миссиях ООН, нанимаются на службу непосредственно ООН, как правило на основе прикомандирования от своих национальных вооруженных сил. Миротворческие контингенты, известные как «голубые каски», участвуют в миротворческих операциях ООН на условиях, которые тщательно прорабатываются правительствами предоставляющих их стран, и остаются в целом под юрисдикцией этих правительств, хотя и служат под оперативным командованием ООН.

Полномочия направлять миротворцев Секретариат Совета Европы сохраняются за соответствующими правительствами, которые добровольно их предоставляют. Правительства также несут и ответственность за выплату им денежного довольствия, дисциплинарные и кадровые вопросы.

Государства-члены предоставляют также полицейских, которые служат на тех же условиях, что и военные наблюдатели, а именно в качестве «прикомандированных экспертов», получающих жалование от ООН.

Совет Безопасности может также санкционировать операции по поддержанию мира, осуществляемые другими организациями. Например в 1999 году после завершения НАТО своих бомбовых ударов Совет поручил НАТО поддерживать мир в Косово (в форме Сил для Косово, или СДК). Одновременно Совет учредил Миссию ООН по делам временной администрации в Косово (МООНК) — операцию ООН по поддержанию мира — и Секретариат Совета Европы поручил ей обеспечить административное управление территорией, поддерживать там законность и правопорядок и формировать демократические институты самоуправления. В том же году Совет уполномочил международные силы под командованием Австралии восстановить порядок на Восточном Тиморе — ныне Тиморе-Лешти. В следующем году эти силы были заменены операцией ООН по поддержанию мира. В 2001 году Совет уполномочил международную коалицию — Международные силы содействия безопасности (МССБ) — обеспечить военное присутствие в Афганистане, а также учредил политическую миссию ООН для оказания поддержки переходному правительству. В октябре 2003 года Совет уполномочил многонациональные силы под командованием США поддерживать безопасность и стабильность в Ираке. В 2004 году Совет предложил Африканскому союзу обеспечить мониторинг Секретариат Совета Европы обстановки в Дарфуре, Судан, в то время как посредством переговоров между сторонами были предприняты попытки достичь мира.

46. Міжнародно-правові проблеми роззброєння. Ракетно-ядерне роззброєння. Договір ПРО.

Роззброєння є найнадійнішою гарантією безпеки. Ця ідея знайшла відображення у низці міжнародно-правових актів. Набула поширення концепція принципу роззброєння. Зобов'язання держав в цій області сформульовано у принципі незастосування сили наступним чином: держави повинні сумлінно вести переговори з метою швидкого укладення універсального договору про загальне і повне роззброєння під ефективним міжнародним контролем.

Статут ООН уповноважив Генеральну Асамблею «розглядати загальні принципи співпраці в справі підтримки міжнародного миру і безпеки, зокрема принципи, що визначають роззброєння і Секретариат Совета Европы регулювання озброєнь» (ст. 11). На Раду Безпеки покладена відповідальність за формулювання «планів створення системи регулювання озброєнь» (ст. 26).

Про те, що є загальним і повним роззброєнням, можна судити за схваленою Генеральною Асамблеєю Спільною заявою урядів СРСР і США 1961 р. Вона припускає розпуск збройних сил, ліквідацію військових споруд і озброєнь; знищення і припинення виробництва зброї масового знищення, а також засобів її доставки; скасування органів військового керівництва і припинення військового навчання; припинення витрачання коштів на військові цілі. Зберігаються лише військові засоби, необхідні для підтримки внутрішнього правопорядку.

Нереальність досягнення повного роззброєння незабаром стала очевидною, оскільки держави потребували озброєнь для гарантування своєї безпеки, підтримки внутрішнього порядку Секретариат Совета Европы і виконання миротворчих функцій, тому можливе лише часткове роззброєння, скорочення озброєнь.

Особливе значення має запобігання вживанню ядерної зброї і інших видів зброї масового враження (хімічної, бактеріологічної, радіологічної, екологічної).

Починаючи з 1961 р., Генеральна Асамблея ООН прийняла ряд резолюцій, що забороняють застосування ядерної зброї. Істотне значення мають угоди між СРСР і США - Угода про заходи зі зменшення небезпеки виникнення ядерної війни 1971 р., Угода про запобігання ядерній війні 1973 р. та ін.

В 1963 р. був підписаний Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї у атмосфері, в космічному просторі та під водою. У1996 р. Генеральна Асамблея прийняла Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань.

З Секретариат Совета Европы 1968 р. діє Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Держави, що володіють ядерною зброєю, зобов'язалися не передавати її неядерним державам, а останні зобов'язалися не приймати ядерну зброю. Перед укладенням цього Договору Рада Безпеки в 1968 р. прийняла Резолюцію про гарантування безпеки, згідно з якою агресія із застосуванням ядерної зброї або загрози такої агресії проти держави, що не володіє ядерною зброєю, викличе негайні дії з боку Ради Безпеки, і перш за все її постійних членів.

Отже, позиція міжнародного права щодо ядерної зброї виглядає таким чином:

а) не заборонено володіння ядерною зброєю тими державами, які її вже мають в своєму розпорядженні (ядерні Секретариат Совета Европы держави);

б) розповсюдження цієї зброї є протиправним;

в) неядерним державам повинні бути надані гарантії безпеки від

ядерної агресії.

Істотну роль в обмеженні розповсюдження ядерної зброї і в забезпеченні безпеки неядерних держав відіграють без'ядерні зони. У1967 р. був прийнятий Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Америці, який оголосив регіон вільним від ядерної зброї. Друга без'ядерна зона була створена у 1985 р. шляхом прийняття Договору про без'ядерну зону південної частини Тихого океану. У ньому містяться норми, що забороняють заховання радіоактивних речовин в морі в межах зони. Підписавши Протокол II, п'ять ядерних держав прийняли на себе ті ж зобов Секретариат Совета Европы'язання, що і відносно Латинської Америки.

Договір про Антарктику 1959 р. створив без'ядерну зону, заборонивши проведення будь-яких випробувань ядерної зброї в Антарктиці. Договір про космос 1967р. заборонив виведення на орбіту і розміщення в космічному просторі ядерної зброї. Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. встановила додаткові обмеження в цьому плані. Договір про морське дно 1971 р. забороняє розміщення будь-якої ядерної зброї на морському дні і в його надрах.

Що стосується неядерних видів зброї масового враження, то в цій області серйозним досягненням стала Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї Секретариат Совета Европы та про їх знищення 1972 р. та Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення та застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 р.

Екологічним засобам і методам ведення війни присвячено Конвенцію про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого застосування засобів впливу на природне середовище 1976 р. Конвенція забороняє вдаватися до будь-якого ворожого застосування засобів дії на природне середовище, які мають масові, тривалі і важкі наслідки. Зокрема, забороняється використання засобів, здатних змінити погодні умови, викликати землетруси, приливні хвилі, затоплення, а також привести до виснаження озонового шару.

Одним з головних напрямів забезпечення міжнародної безпеки є обмеження стратегічних озброєнь (ОСО). Зрозуміло Секретариат Совета Европы, основна роль в цьому процесі із самого початку належала двом «наддержавам» - СРСР і СІЛА. В 1972 р. вони підписали угоди, відомі як ОСО-1. Вони включають Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) і Тимчасову угоду про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО).

Договір по ПРО обмежив кількість районів розміщення систем ПРО двома для кожної зі Сторін. В1974 р. Сторони підписали Протокол, що обмежує кількість районів ПРО одним для кожної зі Сторін. Обмеження ПРО мало важливе значення, оскільки зменшувало здатність потенційного агресора протистояти удару у відповідь. Однак, у 2001 р. США денонсували Договір по ПРО.

Тимчасова угода Секретариат Совета Европы про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1972 р. ввела обмеження відносно кількостіпус-ковихустановок стратегічних балістичних ракет. Було також обмежено кількість балістичних ракет на підводних човнах до 950 для СРСР і до 710 для США. Термін дії Угоди - п'ять років. Проте в 1977 р. Сторони заявили, що вони будуть і надалі дотримуватися Угоди.

У 1987 р. в результаті зустрічі на вищому рівні між СРСР і США був підписаний Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності. Договір передбачив ліквідацію цілого класу ядерних озброєнь. У березні 2002 р. в результаті зустрічі президентів Росії і США був підписаний новий Договір між РФ і США про скорочення стратегічних Секретариат Совета Европы наступальних потенціалів.

Скорочення звичайних озброєнь тільки починає здійснюватися, і притому досить повільно. Найістотнішим досягненням в цій області є Договір про звичайні збройні сили в Європі, підписаний в Парижі у 1990 р. 22 державами. Ним передбачено значне скорочення наземних і повітряних, але не морських сил.

47. Поняття та джерела міжнародного кримінального права.

В літературі зустрічаються різні концепції міжнародного кримінального права. І.І. Яукашук визначав міжнародне кримінальне право як галузь міжнародного публічного права, принципи і норми якої регулюють співпрацю держав і міжнародних організацій в боротьбі зі злочинністю. Досить поширеною є концепція, згідно з якою міжнародне кримінальне право включає як міжнародні норми, так і відповідні Секретариат Совета Европы норми внутрішньодержавного кримінального права. При будь-якому підході слід відмітити головну особливість міжнародного кримінального права, а саме - встановлення прямої кримінальної відповідальності фізичних осіб за порушення найбільш важливих норм міжнародного права.

Система міжнародного кримінального права знаходиться в процесі формування. Сьогодні до цієї галузі входять норми, що відносяться до кримінального та кримінально-процесуального права, а також до судоустрою. Тому в широкому сенсі міжнародне кримінальне право є сукупністю міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють співпрацю між суб'єктами міжнародного права з запобігання злочинам і притягнення винних фізичних осіб до відповідальності за скоєння злочинів за міжнародним кримінальним правом, надання судової Секретариат Совета Европы допомоги, проведення розслідувань, кримінального переслідування і судового розгляду, вживання і виконання мір покарання, оскарження і перегляду судових рішень.

Початком кодифікації міжнародного кримінального права можна вважати прийняття в 1945 р. Статуту Нюрнберзького трибуналу. Далі процес кодифікації продовжився прийняттям Статуту Токійського трибуналу 1946 р., Статуту Міжнародного трибуналу по колишній Югославії 1993 р., Статуту Міжнародного військового трибуналу по Руанді 1994 р. і Статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р.

На сьогоднішній день джерелами міжнародного кримінального права також є численні конвенції про боротьбу з міжнародними злочинами і злочинами міжнародного характеру, договори про співпрацю і правову допомогу у кримінальних справах, договори, що регулюють діяльність міжнародних організацій, в компетенцію яких Секретариат Совета Европы входить боротьба зі злочинністю.

48. Поняття та види міжнародних злочинів

Підставою для притягнення до міжнародної кримінальної від-повідальності фізичних осіб є скоєння ними міжнародного злочину або злочину міжнародного характеру. До міжнародної кримінальної відповідальності фізичну особу можна притягнути безпосередньо на підставі норм міжнародного права.

Під міжнародними злочинами розуміють заборонені міжнародним правом діяння окремих осіб чи груп осіб, які виступають від імені держави або приймають участь у здійсненні державної політики. Такі злочини прямо пов'язані з міжнародно-протиправними діяннями держав. До них відносяться злочини проти миру і безпеки людства. Держави за такі діяння несуть міжнародно-правову відповідальність, а фізичні особи, тобто особи, які направляють і Секретариат Совета Европы здійснюють державну політику, що виражається в злочинній поведінці відповідної держави, - міжнародну кримінальну відповідальність. За злочини проти миру і безпеки людства (міжнародні злочини) фізичні особи можуть бути притягнені до відповідальності міжнародним трибуналом або судом держави.

На відміну від міжнародних злочинів, злочини міжнародного характеру - це протиправні діяння, які зазіхають на міжнародні відносини, міжнародний правопорядок, тобто зачіпають інтереси декількох держав, але вчиняються індивідами поза зв'язком з політикою якої-небудь держави, для досягнення власних інтересів. До злочинів такого виду можна віднести підробку грошових знаків,угон повітряного судна, незаконні операції з наркотичними засобами, торгівлю людьми тощо. За скоєння злочинів міжнародного характеру Секретариат Совета Европы фізичні особи несуть відповідальність за внутрішнім кримінальним правом. На державі лежить обов'язок забезпечити реалізацію такої відповідальності Якщо держава порушить цей обов'язок, вона буде притягнута до міжнародно-правової відповідальності

Сучасне міжнародне право відносить до міжнародних злочинів чотири групи діянь, а саме: агресію,геноцид,злочини проти людяності, | військові злочини.

Одним з найбільш небезпечних міжнародних злочинів € агресія. У міжнародному праві відсутнє конвенційне визначення агресії. Гене-ральна Асамблея ООН у Резолюції «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 р. під агресією розуміє застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або яким-небудь іншим способом, не-сумісним зі Статутом ООН.

Іншим Секретариат Совета Европы видом міжнародних злочинів є геноцид. Відповідно до ст. II Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р. під геноцидом розуміються наступні «дії, які вчиняються з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку: а) вбивство членів такої групи; Ь) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи; с) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її; сі) міри, розраховані на недопущення дітонародження в середовищі такої групи; е) насильницька передача дітей з однієї групи в іншу».

До злочинів проти людяності Статут Секретариат Совета Европы Міжнародного кримінального суду відносить будь-яке з наступних діянь, які здійснюються в межах широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивіль-них осіб, якщо такий напад здійснюється свідомо: вбивство; знищення; поневолення; депортація; катування; зґвалтування, обернення в сексу-альне рабство; переслідування за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, тендерними мотивами; злочин апартеїду; інші нелюдські діяння аналогічного характеру.

Згідно зі Статутом Міжнародного кримінального суду військові алочини являють собою серйозні порушення Женевських конвенцій від12 серпня 1949 р., інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються в міжнародних та неміжнародних збройних конфліктах.

Притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності найчастіше здійснюється через національні Секретариат Совета Европы кримінально-правові системи. Питома вага діяльності міжнародних трибуналів є невеликою.

Слід також зазначити, що існують і інші погляди щодо класифікації злочинів за міжнародним кримінальним правом, окрім виділення міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру. ТакДЛ.Лу-кашук пропонує поділяти злочини на: транснаціональні, тобто загаль-нокримінальні злочини, що підпадають під юрисдикцію двох і більше держав; злочини за загальним міжнародним правом, а саме злочини,за здійснення яких встановлена особиста відповідальність безпосередньо на основі міжнародного права незалежно від того, чи вважаються відповідні дії злочинними в державі, де вони скоєні (сформульовані в ст. 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу: злочини проти миру, військові злочини і злочини проти людяності); та Секретариат Совета Европы конвенційні злочини - злочини, склад яких визначений міжнародними конвенціями» що зобов'язали держав-учасниць ввести відповідні норми в своє кримінальне право.

49. Підстави та межі юрисдикції Міжнародного кримінального суду.

Практика трибуналів ad hoc стала основою створення в 1998 р. Міжнародного кримінального суду як постійного органу, що має юрисдикцією відносно осіб, відповідальних за найсерйозніші злочини, які викликають заклопотаність міжнародного співтовариства. Статут Міжнародного кримінального суду набрав чинності в 2002 р.

Міжнародний кримінальний суд доповнює національні системи кримінального правосуддя. Свої функції Суд може здійснювати на території будь-якої держави-учасниці Статуту, а на основі спеціальної угоди і на території будь-якої іншої держави. Суд є Секретариат Совета Европы самостійним між-народним органом, який має міжнародну правосуб'єктність.

Юрисдикція Суду обмежена злочинами, які перелічені в його Статуті. До таких злочинів віднесені: геноцид, злочини проти людяності, військові злочини і агресія.

Статут встановлює кримінальну відповідальність командирів і інших начальників за злочинні дії осіб, що знаходяться під їх контролем. Імунітет посадових осіб, що належить їм за внутрішнім або міжнародним правом, не може бути перешкодою для їх притягнення до кримінальної відповідальності.

В 1918 г. состоявшаяся в Риме Дипломатическая конференция под эгидой ООН приняла Римский статут Международного уголовного суда. В работе Конференции участвовали делегации 160 государств. За принятие Статута проголосовали 120 государств, включая Россию. Двадцать одно государство Секретариат Совета Европы воздержалось, и семь проголосовали против. Наиболее активно за ограничение полномочий Суда выступали США.

Суд был учрежден как постоянный орган, обладающий юрисдикцией в отношении лиц, ответственных за самые серьезные преступления, вызывающие озабоченность международного сообщества. При этом речь идет только о тех преступлениях, которые перечислены в Статуте. Международный уголовный суд не подменяет уголовные суды государств. Его юрисдикция является восполняющей.

Свои функции Суд может осуществлять на территории любого государства-участника Статута, а на основе специального соглашения и на территории любого иного государства. Суд является самостоятельным международным органом. Он обладает международной правосубъектностью. Отношения Суда с ООН будут регулироваться его соглашением с этой организацией Секретариат Совета Европы. Местом пребывания является Гаага.

Статут представляет весьма объемный (126 статей) и довольно сложный документ. Объясняется это рядом причин. Он содержит положения, относящиеся к материальному и процессуальному уголовному праву, судоустройству, сотрудничеству государств, обеспечивающих деятельность Суда.

Юрисдикция Суда ограничена наиболее серьезными преступлениями, затрагивающими интересы международного сообщества в целом. К таким преступлениям отнесены: геноцид, преступления против человечности, военные преступления и агрессия. Государства пошли по пути предельного ограничения круга преступлений, относящихся к юрисдикции Суда.

К юрисдикции Суда отнесены и военные преступления, совершаемые в ходе вооруженных конфликтов немеждународного характера. При этом подчеркивается, что это положение не затрагивает ответственность правительства за поддержание или восстановление Секретариат Совета Европы права и порядка в государстве или за защиту единства и целостности государства всеми законными средствами (ч. 3 ст. 8).

Статут не содержит определения преступления агрессии. Государства оказались не в состоянии согласовать такое определение.

Становясь участником Статута, государство тем самым признает его юрисдикцию (ст. 12).

Международный уголовный суд осуществляет свою юрисдикцию, если:

а) ситуация, при которой были совершены одно или несколько преступлений, передается прокурору государством-участником;

б) прокурор начал расследование по собственной инициативе.

Осуществление юрисдикции в таких случаях возможно при условии, что речь идет о государствах, которые являются участниками Статута или признали его юрисдикцию и относятся к одной из следующих категорий:

а Секретариат Совета Европы) государство, на территории которого соответствующие действия имели место;

б) государство, гражданином которого является обвиняемое лицо.

Применимое право (ст. 21). Суд применяет: во-первых, свой Статут, Элементы преступлений, Правила процедуры и доказывания (последние два документа подлежат подготовке к принятию); во-вторых, где это уместно, применимые договоры, а также принципы и нормы международного права.

Если ни первая, ни вторая категории применимого права не дают достаточных оснований для решения дела, то могут применяться общие принципы права, выводимые Судом из национальных правовых систем мира, включая законы государств, к юрисдикции которых при обычных обстоятельствах относилось бы данное преступление.

Организация Суда. В состав Суда входят следующие Секретариат Совета Европы органы: Президиум, Апелляционное отделение, Судебное отделение, Отделение предварительного производства, Канцелярия Прокурора и Секретариат. Всего в Суде 18 судей. С момента своего избрания они должны быть готовы приступить к исполнению своих обязанностей, если в том появится необходимость. В отличие от этого судьи, образующие Президиум, с самого начала постоянно исполняют свои обязанности.

Расследование и уголовное преследование. Решение о начале расследования принимается Прокурором. Палата предварительного производства по заявлению государства или в соответствующих случаях Совета Безопасности ООН может пересмотреть решение Прокурора о начале расследования или об отказе начать расследование. В Статуте изложены общепринятые стандарты в отношении прав человека в ходе расследования.

После начала расследования Палата предварительного Секретариат Совета Европы производства по запросу Прокурора выдает ордер на арест, предварительно убедившись, что для этого имеются достаточные основания. Получив просьбу о предварительном аресте или об аресте и передаче лица Суду, государство - участник Статута обязано немедленно принять меры к выполнению просьбы в соответствии со своими законами.

Судебное разбирательство. Суд заседает в Гааге, но может решить провести процесс и в ином месте. Процесс ведется в присутствии обвиняемого и является открытым.

Презумпция невиновности сформулирована следующим образом: каждый считается невиновным, пока его вина не будет доказана в Суде в соответствии с применимым правом. Бремя доказывания вины лежит на Прокуроре (ст. 66). Суд должен определить Секретариат Совета Европы принципы, относящиеся к возмещению ущерба потерпевшим.

Суд может назначить одно из следующих наказаний:

а) лишение свободы до 30 лет или

б) пожизненное заключение в случае особо тяжких преступлений и с учетом личности осужденного.

Дополнительно может быть принято решение о наложении штрафа.

Решение Судебной палаты об оправдании или суждении может быть обжаловано в Апелляционной палате Прокурором по следующим основаниям: процессуальная ошибка, ошибка в факте, ошибка в праве.

Статут подробно регламентирует передачу лиц Суду. При этом проводится различие между передачей и выдачей (ст. 102). Под передачей понимается доставка лица государством в Суд, под выдачей - доставка лица одним государством другому в соответствии с договором или Секретариат Совета Европы внутренним законодательством.

Исполнение. Наказание в виде лишения свободы отбывается в государстве, определенном Судом из списка государств, выразивших готовность принимать осужденных. Суд осуществляет контроль за тем, чтобы содержание осужденных отвечало международным договорным стандартам.

Только Суд вправе сократить срок наказания. По отбытии лицом двух третей определенного приговором срока или 25 лет в случае пожизненного заключения Суд рассматривает вопрос о сокращении срока наказания (ч. 3 ст. 110).

Деятельность Суда призвана способствовать повышению уровня функционирования и уголовной юстиции государств, достижению ею более высоких стандартов правосудия, обеспечению "должного процесса", соблюдению прав всех участников процесса.

50. Міжнародне співробітництво в протидії транснаціональній злочинності.

Міжнародна співпраця в боротьбі зі злочинністю проявляється в укладенні Секретариат Совета Европы договорів про боротьбу з міжнародними злочинами і злочинами міжнародного характеру, наданні взаємної правової допомоги по кримінальним справам, включаючи видачу злочинців, координації зусиль і заходів із запобігання і припинення злочинів, забезпеченні невідворотності покарання та ін.

Міжнародна співпраця в боротьбі із злочинністю регулюється міжнародно-правовими нормами, що містяться у багатосторонніх конвенціях про боротьбу з міжнародними злочинами і злочинами між-народного характеру (тероризмом, захопленням заручників,угоном по-вітряних суден та ін.); договорах про правову допомогу в кримінальних справах; договорах,що регулюють діяльність відповідних міжнародних організацій (наприклад, Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол)).

Важливою формою міжнародної співпраці в боротьбі із злочинністю є Секретариат Совета Европы надання правової допомоги в кримінальних справах. Правовою основою такої співпраці є багатосторонні конвенції (наприклад, Європейська Конвенція про взаємну правову допомогу в кримінальних справах 1959 р.) і двосторонні міжнародні договори (наприклад, Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу в кримінальних справах 2001 р.). Як правило, правову допо-могу в кримінальних справах надають органи суду, прокуратури, інші державні установи, до компетенції яких відносяться розслідування і розгляд кримінальних справ. Деякі види правової допомоги, зокрема вручення документів, можуть здійснюватися дипломатичними і кон-сульськими представництвами держав. Правова допомога надається на підставі доручення (клопотання, прохання) про надання правової допомоги.

Угоди про правову допомогу Секретариат Совета Европы, як правило, регулюють процедуру видачі (екстрадиції) злочинців. Екстрадиція є передачею особи державою, на території якої така особа знаходиться, іншій державі для притягнення її до кримінальної відповідальності або для приведення вироку до І виконання. У багатьох державах видачі присвячені спеціальні закони. В Україні питанням видачі присвячено ст. 10 Кримінального кодексу.

Загальновизнаним є принцип подвійної кримінальності, відповідно до якого видача може мати місце лише за діяння, які караються і за законами держави, що запитує про видачу, і держави, що видає.

Наступне правило полягає в тому, що переслідування виданої особи може мати місце лише за ті злочини, за які вона була видана. Власні Секретариат Совета Европы громадяни не видаються. Також не підлягають екстрадиції особи, щодо яких вже винесений вирок, який вступив в законну силу, або виконаний нирок за той же злочин або є постанова, що набрала чин-ності,про припинення провадження по справі,а також особи,відносно яких кримінальне переслідування не може бути порушене внаслідок Ш строку данное ті. Загальновизнаною < норма про недопустимість видачі за злочини, за політичними мотивами.

Комитет по предупреждению преступности и борьбе с ней. Экономического и социального совета

Комиссии по предупреждению преступности и уголовному правосудию Экономического и социального совета

Программа Организации Объединенных Наций в области предупреждения преступности и уголовного правосудия объединяет деятельность Комиссии по предупреждению преступности и Секретариат Совета Европы уголовному правосудию, институтов Организации Объединенных Наций по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями, сети назначаемых правительствами национальных корреспондентов в области предупреждения преступности и уголовного правосудия, Глобальной информационной сети по вопросам преступности и уголовного правосудия и конгрессов Организации Объединенных Наций по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями в деле оказания помощи государствам-членам в их усилиях по сокращению числа преступлений и связанных с преступностью издержек, а также по организации надлежащего функционирования их систем уголовного правосудия.

21—23 ноября 1994 года в Неаполе Всемирная конференция на уровне министров по организованной транснациональной преступности.

Резолюцией 51/60 Генеральной Ассамблеи ООН от 12 декабря 1996 года была утверждена Секретариат Совета Европы Декларация Организации Объединенных Наций о преступности и общественной безопасности

Управление Организации Объединенных Наций по наркотикам и преступности (УНПООН).

Центр по международному предупреждению преступности (ЦМПП

Глобальная программа борьбы с отмыванием денег

Глобальная программа по борьбе против торговли людьми

Глобальной программы против транснациональной организованной преступности

Глобальная программа борьбы с коррупцией,

Відповідно до прийнятої 15 листопада 2000 р. Генеральною Асамблеєю ООН "Конвенції ООН проти транснаціональної злочинності", транснаціональний злочин вважається таким за умов:

— скоєння його у декількох країнах;

— наявної підготовки, планування, керівництва або контролю за його скоєнням в одній країні за умов, що вони скоюються в іншій;

— скоєння злочину в певній країні за участю злочинної групи, що функціонує у понад одній країні Секретариат Совета Европы;

— скоєння злочину в одній країні за умови, що його суттєві наслідки наявні в іншій країні.

На думку білоруського дослідника В. Меркушина, транснаціональні злочини не лише скоюються на території декількох країн, а й відзначаються своєю систематичністю, чим відрізняються від дій звичайних організованих злочинних груп, які навіть за умови наявності значних можливостей можуть здійснювати лише поодинокі міжнародні акції, а також залучають неабиякі фінансові потоки та засоби, які можна зіставити з розмірами національного валового продукту певних країн, що іноді призводить до залежності економік цих країн від діючих на її території транснаціональних злочинних організацій. Російський дослідник транснаціональної злочинності І. Годунов виділяє Секретариат Совета Европы такі притаманні їй риси:

а) наявність складних за структурою дій;

б) набуття різновиду промислу;

в) надання незаконних економічних вигод;

г) злочинна підприємницька діяльність.

Отже, транснаціональну організовану злочинність (ТОЗ) можна розглядати як суспільно-політичне явище, що відображає сукупність дій порівняно великих, стійких та керованих організованих груп людей, що мають соціально-небезпечний характер, спрямовані проти основних прав і свобод людини та громадянина, скоюються на території двох або більше країн, відповідальність за які передбачено міжнародним і національним кримінальним законодавством.

Основні рекомендації щодо організації протидії транснаціональній організованій злочинності (ТОЗ) було вироблено міжрегіональною підготовчою нарадою у Відні в лютому 1988 p., напередодні проведення Восьмого Конгресу ООН Секретариат Совета Европы. Полягали вони у ствердженні необхідності:

— ратифікації та здійснення міжнародних домовленостей;

— розроблення двосторонніх та багатосторонніх угод;

— підготовки до прийняття типових документів і стандартів для використання на національному, регіональному та міжрегіональному рівнях;

— розроблення універсальної міжнародної конвенції з питань співпраці у справі протистояння транснаціональним злочинам та у здійсненні кримінального правосуддя;

— розгляду питань транснаціональної юрисдикції;

— вироблення стандартів у справі міжнародної допомоги у зв'язку з банківською таємницею;

— розроблення ефективних стандартів для протидії відмиванню грошей, здійсненню інвестицій, які пов'язані з незаконним обігом наркотиків, тероризмом та іншими формами транснаціональної злочинності;

створення глобальної інформаційної мережі для попередження злочинності та кримінального правосуддя;

широкого залучення громадських організацій для здійснення Секретариат Совета Европы програми попередження злочинності та кримінального правосуддя.

ТОЗ можна класифікувати за п'ятьма основними групами:

а) організовані на міжнародній основі кланові злочини з основною метою отримання прибутків;

б) терористична діяльність транснаціонального спрямування;

в) економічні злочини, що передбачають здійснення операцій та дій у двох або декількох країнах;

г) транснаціональна незаконна торгівля предметами мистецтва, що е культурним чи релігійним надбанням нації;

ґ) дії, які забрудненням порушують екологічний баланс та стан довкілля кількох країн.

На основі виробленої ООН стратегії боротьби з транснаціональною злочинністю міжнародним співтовариством розробляються і конкретні напрями протидії цьому соціально-небезпечному явищу. Зокрема, їх було конкретизовано у "Віденській декларації про Секретариат Совета Европы злочинність та правосуддя: відповідь на виклики XXI століття", яку було прийнято під час проведення X Конгресу ООН із запобігання злочинності та відносинам із правопорушниками, що минула у Відні 10—17 квітня 2000 р. У Декларації, зокрема, наголошено, що належні програми запобігання і реабілітації мають основоположне значення для ефективної боротьби зі злочинністю, і що такі програми мають ураховувати соціально-економічні чинники, котрі можуть зумовлювати суттєву вразливість людей з огляду злочинних дій та ймовірність здійснення людьми таких дій.

Ефективними чинниками подолання транснаціональної злочинності є, по-перше, активізація тісної координації дій та розвитку міжнародної співпраці, створення умов, які сприяють боротьбі з організованою злочинністю, сталому Секретариат Совета Европы розвитку, викоріненню злиднів та безробіття; по-друге, широке залучення як партнерів та суб'єктів процесу протидії злочинності "урядів, національних, регіональних, міжрегіональних установ, міжурядових та неурядових організацій і різноманітних сегментів громадянського суспільства, зокрема засобів масової інформації та приватного сектору, а також визнання їх відповідної ролі та вкладу"; по-третє, проведення широкомасштабних переговорів держав — учасниць ООН, спрямованих на вироблення спільної Конвенції ООН проти транснаціональної злочинності; по-четверте, посилення допомоги щодо накопичення потенціалу світового співтовариства у боротьбі зі злочинністю (підготовка кадрів, технічна допомога, розроблення законодавства та правил, накопичення спеціальних знань та досвіду). Саме такий план дій міжнародної організації, на думку оонівських стратегів, мав Секретариат Совета Европы сприяти різкому зменшенню кількості різних видів транснаціональних злочинів до 2005 р.

Серед важливих тактичних завдань боротьби зі транснаціональною злочинністю Віденська декларація передбачала:

— внесення компоненту попередження злочинності у національні та міжнародні стратегії в галузі розвитку;

— активізацію двосторонньої та багатосторонньої співпраці, зокрема технічної;

— розширення співпраці країн-донорів у різноманітних галузях життєдіяльності суспільства, охоплюючи аспекти попередження злочинності;

— зміцнення можливостей Центру щодо міжнародного попередження злочинності, а також реалізації Програми ООН щодо попередження злочинності та розвитку кримінального правосуддя.

Проблеми протидії транснаціональній злочинності стають предметом аналізу провідних країн світу, зацікавлених у розвитку демократії, стабільності й економічного розвитку. Зокрема, питання вибору стратегії й тактики боротьби з транснаціональними злочинними Секретариат Совета Европы формуваннями вже стали традиційними під час проведення спільних нарад Міністрів юстиції та внутрішніх справ "великої вісімки" (Москва, 1999 p., Мілан, 2001 р.). У комюніке цих нарад вказано пріоритетні різновиди транснаціональних злочинів, боротьба з якими в умовах сучасного суспільного розвитку стала вкрай актуальною.

Передусім це злочини у сфері високих технологій, що є виявами кіберзлочинності, та характеризуються широким використанням досягнень сучасної науки й техніки, що тісно пов'язані з функціонуванням Інтернету, а за його посередництвом реалізуються злочинними силами для здійснення економічних злочинів та злочинів проти свободи людини (наприклад, сексуальна експлуатація).

По-друге, це злочини, пов'язані з відмиванням грошових коштів (розкриття банківських таємниць, проникнення Секретариат Совета Европы за допомогою сучасних технологій до системи охорони банків та інших фінансових структур).

І, по-третє, це злочини корупційного характеру, що реально підривають безпеку суспільства, суперечать пропаганді демократичних цінностей у сучасному світі та стають на заваді розвитку законності та правопорядку.

У світі функціонує низка міжнародних організацій та центрів, які вивчають проблеми боротьби з транснаціональною організованою злочинністю. Німецький учений У. Бек заявляє, що "транснаціональні правові простори та інститути — вже не розкіш, а давно стали необхідністю для всіх держав у глобальну епоху, причому саме тому, що національні держави у ході глобалізації все більше втрачають не номінальну правову владу виносити рішення, а Секретариат Совета Европы контроль над виконанням положень законодавства". Отож, відзначено взаємозв'язок функціонування міжнародних інституцій, діяльність яких спрямована проти транснаціональної організованої злочинності з тими характерними рисами глобалізаційних процесів, які стали ознакою сучасного світу.

Серед таких міжнародних організацій одне з провідних місць належить Інтерполу, початок історії якого сягає квітня 1914 p., коли в Монако було проведено І Міжнародний конгрес кримінальної поліції.Свою назву — "Інтерпол" — ця міжнародна організація отримала у липні 1946 p., а 1956 р. було прийнято новий Статут організації, в якому у ст. 1 було закріплено нову назву. Головними завданнями й цілями Інтерполу, згідно зі Статутом, визначено:

— забезпечення найширшої співпраці між зацікавленими органами кримінальної Секретариат Совета Европы поліції в межах чинного національного законодавства країн -учасниць Інтерполу — і у суворій відповідності до положень Всесвітньої декларації з прав людини;

— створення і розвиток всіх необхідних органів, які будуть ефективними в боротьбі з загальнокримінальною злочинністю.

Україну було прийнято до Міжнародної Організації Кримінальної Поліції 1992 р. на 61-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу. Повноправним членом цієї організації наша держава стала 1993 р. після створення Національного центрального бюро Інтерполу. Відтоді пройдено нелегкий шлях становлення, розвитку і визнання українського Бюро Інтерполу як одного з новітніх підрозділів, що представляє інтереси держави на міжнародному рівні. 25 березня

р. Кабінет Міністрів України затвердив положення "Про Національне центральне бюро Інтерполу", яке було продубльоване Наказом МВС Секретариат Совета Европы України №194 від 7 квітня 1993 р. "Про заходи щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України "Про НЦБ Інтерполу". Згідно з цією Постановою, взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі України, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу, яким є Міністерство внутрішніх справ.

Серед міжнародних організацій, діяльність яких спрямована на протидію ТОЗ, треба відзначити і Європол — правоохоронну організацію Європейського Союзу, яка здійснює активну діяльність у сфері протидії міжнародній організованій злочинності. Створення Європолу було зумовлене Маастрихтською угодою від 7 лютого 1992 p., а метою новоствореної міжнародної організації Секретариат Совета Европы стало підвищення ефективності правоохоронних органів країн європейської спільноти та зміцнення співпраці між ними з метою протидії організованій злочинності та тероризму зокрема. Особливу увагу в діяльності організації зосереджено на виявленні та переслідуванні злочинних організацій на європейському континенті. Правовою базою функціонування цієї організації є Конвенція про Європол, котра була ратифікована країнами — учасниками Європейського Союзу та набула чинності 1 жовтня 1998 р. Відповідно до цієї Конвенції, Європол підтримує національні правоохоронні органи в країнах-членах у галузі боротьби з:

— незаконним обігом наркотиків;

— нелегальною міграцією;

— тероризмом;

— підробленням грошей та інших фінансових документів;

— торгівлею людьми;

— незаконною торгівлею автотранспортом;

— відмиванням грошей.

Здійснюючи свою діяльність у напрямі протидії транснаціональній організованій Секретариат Совета Европы злочинності, Європол, по-перше, сприяє обміну інформацією між

країнами — учасниками організації відповідно до національних законодавств. По-друге, здійснює оперативний аналіз з метою забезпечення операцій щодо боротьби зі злочинністю. По-третє, готує стратегічні звіти (наприклад, щодо визначення загрози певного різновиду злочинів) та аналізує злочинність на основі інформації й розвідувальних даних, які представлено державами — членами організації та третіми сторонами. По-четверте, сприяє обміну досвідом та знаннями та надає технічну підтримку під час розслідувань і операцій, що здійснюються в рамках Євросоюзу для протидії злочинності під наглядом та юридичною відповідальністю зацікавлених держав — членів Євросоюзу. Особливу увагу зосереджено на проблемах уніфікації методів розслідування злочинів у різних Секретариат Совета Европы країнах — членах Європолу. Фінансування Європолу здійснюють держави, що входять до Євросоюзу, залежно від їхнього внутрішнього валового продукту, а сам бюджет організації на 2005 р. становить 63,4 млн евро. Сьогодні у штаб-квартирі Європолу працює 490 співпрацівників, з яких 80 — офіцери зв'язку, котрі представляють правоохоронні органи країн європейської спільноти.

Після утворення 1991 р. міждержавного об'єднання Співдружності незалежних державпитання координації спільних дій у боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю виникла потреба у формуванні відповідних міждержавних структур. Отож, у вересні 1993 р. і було утворено Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними злочинами на території СНД.

Основні завдання Бюро полягають у:

— формуванні спеціалізованого банку даних Секретариат Совета Европы на базі комп'ютерного центру Бюро та надання ініціативної інформації до відповідних міністерств внутрішніх справ;

— сприянні здійснення міждержавного розшуку учасників злочинних співтовариств, осіб, які скоїли найбільш небезпечні злочини та приховуються від кримінального переслідування;

— забезпеченні узгоджених оперативно-розшукових та комплексних заходів, які стосуються інтересів декількох держав — учасників СНД, вироблення рекомендацій із боротьби з транснаціональною злочинністю.

На черговому засіданні Ради глав держав — членів СНД, що відбулось у Казахстані у вересні 2004 р., у складі Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними злочинами на території СНД було сформовано структурний підрозділ з координації боротьби з незаконним обігом наркотиків та прекурсорів Секретариат Совета Европы і його регіональну оперативну групу в Центральноазійському регіоні.

У рамках СНД діє й Антитерористичний центр країн — учасниць СНД, який було утворено 20 червня 2000 p., положення про який було затверджено Радою глав держав СНД в Мінську у грудні 2000 р.


documentaqzczun.html
documentaqzdhev.html
documentaqzdopd.html
documentaqzdvzl.html
documentaqzedjt.html
Документ Секретариат Совета Европы